Найбільш характерною для релігії є компенсуюча функція. Виступаючи в ролі все пояснюючого покровителя і утішника, посередника між слабкістю людини і всесиллям природних стіхий, релігійна концепція вже в її найранішій і примітивнішій модифікації була покликана предо-храніть від злої дії непізнаних зовнішніх сил і в той же час навчити, як уникнути такої дії, захиститися від неї, задобрити злі сили. У специфічній для неї ілюзорно-містичній формі вона компенсувала безсилля людини, обмеженість його знань, недосконалість соціального пристрою і так далі Вірячи в богів і духів, приносячи їм жертви, молючись їм і сподіваючись на їх допомогу, людина добровільно віддавала себе під заступництво незримих надприродних сил, в чию всемогутність він щиро вірив. З ускладненням суспільства змінювалися форми компенсації: звертаючись до релігії і твердо вірячи в її догмати, людина прагнула знайти в ній утіху, ізбавіть-ся з її допомогою від несправедлівостей і образ, соціального непристрою і політичних переслідувань. Але суть функції залишалася незмінною: у релігії люди, і особливо релігійно активні верстви населення (відлюдники, аскети, ченці, суфії і тому подібне), шукали шлях до порятунку від недосконалості земного існування, до позбавлення від страждань, до безсмертя, злиттю з абсолютом, до вічного життя на небесах і тому подібне
Компенсуюча функція релігії тісно пов'язана з іншою її функцією – інтегруючою. Соціальна значущість її особливо важлива. Об'єднуючи людей в рамках санкціонованого нею світогляду, що склалися під її вліяні-ем соціальних, етичних і духовних цінностей, будь-яка релігійна концеп-ция освячує норми, що склалися, і існуючі порядки і тим сприяє соціальній, ідейній і політичній інтеграції. На ранніх етапах розвитку суспільства це найнаочніше проявляло себе у феномені етноцентрізма: будь-яка етнічна спільність, об'єднана системою єдиних вірувань, ритуа-лов, обрядів і міфів, рахувала саме свою систему норм еталоном, отклоне-ніє від якого в рамках даної спільності вважалося за неприпустимий, а в дру-гих общностях – гідним засудження. З розвитком суспільства форми і значи-мость цієї функції ставали різноманітнішими. Релігійні норми переставали бути етнічними, а часом переростали мало не в світових, як це відбулося з такими релігіями, як християнство, іслам або буддизм. Од-нако суть функції від цього не мінялася: відданість тій або іншій системі ре-лігиозних норм і понині має величезне інтегруюче значення, зважати на яке необхідно і в політичній практиці наших днів.
Інтегруюча функція релігії особливо важлива, навіть життєво необ-ходіма в тих нерідких випадках, коли етнічне або релігійне меньшин-ство тривало існує в етично і релігійно чужою, а то і ворожому йому середовищу. У таких випадках зазвичай складаються стійкі етноконфессио-нальниє спільності (общини), в рамках яких саме релігія виявляється структуротворним стрижнем колективу (сикхи, друзи, мусульмани у внутрішньостінному Китаї, християни в Лівані, індуїсти Таміл в Шрі-ланке, ев-рєї діаспора і ін.).
Третьою важливою функцією релігії є регулирующе-контролирующая. Раз виникнувши і сформувавшись, придбавши стійкі структурні контури, створивши ідейні догмати і практичні методи воз-действія на мислення і поведінку людей, релігія пристосовує до своїх потреб (або створює наново) відповідні її нормам системи ду-ховних і етичних цінностей, ритуали і церемоніал, свята і обряди, стереотипи поведінки і так далі У цій функції релігія впритул змикається з культурною традицією, здійснюючи над нею верховний ідеологічний кон-троль, регулюючи її принципи і практику. Строгість і загальнообов'язковість цього контролю бувають різні і, в принципі, з часом, у міру розвитку суспільства, мають тенденцію до зменшення. Проте зменшення такого роду діє далеко не автоматично, як це видно на прикладі ісламу в наші дні. Словом, життєздатність регулирующе-контролирующей функції релі-гиі виняткова. Навіть тоді, коли інші функції слабшають і відступають під тиском сучасної науки, високого освітнього цензу, виходу на передній план соціальних або національних рухів, ця функція по-зволяєт тій або іншій релігійній доктрині чіпко тримати, використовуючи інерцію традицій, багато сторін життя людей, особливо на Сході.
Слід підкреслити, що саме в рамках цієї функції релігії зазвичай закладалися і століттями ретельно дотримувалися основи релігійної моралі, у свою чергу висхідні до загальнолюдських принципів етики, до понять про добро і зло, хороше і погане, справедливість і несправедливість. Релігія завжди виступала хранителькою цих норм моралі, а криза релігії вела до де-вальвациі етичних цінностей. Мабуть, краще за інших цю закономер-ность виразив Ф. М. Достоєвський в «Братах Карамазових»: «Якщо Бога немає, то все дозволено.».